Війна перевернула наше життя і забрала коханого чоловіка. Батька трьох наших діток. А найжахливіше те, що найменший народився місяць після смерті татка.

Найважчим для мене був похорон на 8 місяці вагітності, мене до нього навіть не пустили. Лише дали попрощатись годину часу. А найгірше буде попереду, коли найменший спитає, де його татко. Я щовечора чую від середнього синочка: «Чому татко помер? А може є таблетка, щоб його вилікувати?».

Було скрутно, але не катастрофічно. Залишилося дуже мало речей від чоловіка і я тримаю їх, як спогад про нього. Найважчим для нас спочатку було  постійно бігати у підвал від сирен, а потім - прощання з татом на війну. І в кінці - його похорон.