У перший день повномасштабної війни Ольга виїхала з Києва в пошуках безпечного місця. Та ані на заході України, ані в Болгарії вона не знаходила спокою - її думки повертались до чоловіка, який залишився в столиці. Тому вона вирішила повернутися - для того, щоб навчитися жити в новій реальності. Психіка поступово адаптувалася до звуків вибухів, навіть коли один із прильотів стався всього за 500 метрів від дому. Найбільшою опорою і джерелом сили стало народження другої дитини - свідоме рішення, попри війну. Сьогодні Ольга мріє про одне: перемкнути режим виживання на режим життя – у мирній країні з щасливим майбутнім.