Я почула про початок війни, коли їхала на роботу. Діти дуже злякалися.       

Найперші труднощі, які нас спіткали - коли в магазині не було ніяких продуктів, а машину, яка привезе хліб, потрібно було чекати декілька годин на вулиці. За це їм велика вдячність – тим людям, що вони під пострілами везли для нас хліб. Вони мене вразили до глибини душі.

Більш за все шокували знущання над дітьми і дорослими в Бучі.       

Гуманітарної катастрофи у на зовсім великої такої не було, але були проблеми. До війни я працювала на продуктовому складі. Зараз безробітня, бо в селі у нас роботи немає, а до міста  їздити немає можливості, тому що  автобус їздить не регулярно.        

В нашому селі встановлено гробничку за солдатами, які тут загинули. Вона завжди нагадуватиме нам про цю страшну й нікому не потрібну війну.