Я працювала у Снігурівській вечірній школі з 1967 року. Звідти пішла на пенсію.
Звістка про війну мене приголомшила і засмутила. Я не очікувала, що наші держави будуть воювати. Мене це спантеличило. Я звикла дивитися на тих і інших як на своїх друзів.
Під час окупації ми дуже страждали. Я живу одна, кого просити про допомогу - не знала. Жила завдяки людському милосердю. Люди приносили мені воду, а іноді її не було зовсім. Найбільше я страждала саме від відсутності води.
Найбільше мене шокувала війна між нашими державами. Я сама росіянка, живу в Україні. Для мене це дві рідні країни.
Я думала, що не виживу одна, але з людською допомогою вижила.
Хочеться, щоб війна закінчилась якомога швидше. У мене тільки страхи і хвороби. Як далі буде, я не знаю. Найбільше переймаюсь як вікувати останні дні.
