Я живу в місті Слов’янську. Мені 34 роки. Працюю на залізниці. 24 лютого 2022 року йшов на роботу, і вже був ажіотаж. Я досі не можу оговтатися. 

Ми виїжджали у квітні. Було важко, не було грошей, щоб заправитися.

Я був у Полтавській області. Приїхав додому у справах, а потім знову туди поїду, бо родина моя там. 

У мене був невеличкий капітал накопичений, а потім прийшлося роботу шукати в Полтаві. Там працював, а ще гуманітарну допомогу давали.

Людей шкода. Незрозуміло, як і коли все це закінчиться. Найбільше шокує те, що обстріли по всій Україні, і росіяни все лізуть і лізуть. Ми не знаємо, що буде завтра, живемо одним днем.

Як на мене, хай би найскоріше війна закінчилася, бо це якийсь жах. Хотілося б, щоб вона взагалі не починалася. Майбутнє я бачу мирним, без війни, у вільній країні.