Мені 27 років. Як жила, так і живу в Лебедині Сумської області. 

В перший день пам’ятаю паніку, страх. Було незрозуміло: що робити, куди йти. Всі хаотично бігали, шукали, де взяти продукти довготривалого зберігання, не знали, що робити, і що буде далі. Найбільше шокувало, коли обстрілювали місто. 

Більшість моїх рідних - поряд. До нас приїжджали родичі. Ми допомагали, чим могли. Щоб зберегти психіку, намагаємося читати менше новин.

Хотілося б щоб війна закінчилась скоріше. Думаю, що після перемоги все буде тільки на краще.