Я працюю лікарем у селищі Донбасівка. Працюю тут, бо тут спокійніше, ніж у нас у Слов’янську.

Перший день війни пам’ятаю, я була хвора тоді. Газу, світла і води не було певний час. Лінія фронту була за сім кілометрів від нас.

Найбільше шокує кількість загиблих.

Ми виїхали з дитиною у Краматорськ, потім - у Львів. Потім - через Угорщину до Сербії до знайомого, згодом - у Чехію, а далі повернулися назад в Україну.

Запам’яталося, як готували їжу на вогні і сиділи при свічках – домашня була атмосфера.