Спочатку ми чули по телевізору про те, що відбувалося в Слов’янську. У нас тоді ще нічого не було. А в травні-червні 2014 року почали літати літаки. Я не пам’ятаю, коли був перший день війни, але це було в червні 2014-го. Тоді мій будинок не постраждав, він був пошкоджений 18 грудня 2017 року, коли був обстріл «Градами». Тоді постраждав будинок і підсобне приміщення.

Ми частково відновлювали самі, без будь-якої допомоги, а вікна нам замінила благодійна організація.

Із пережитого найбільше запам’ятався страх. Дуже страшно, коли бомблять і стріляють.

Доводилося і в підвалі сидіти. Поставили туди ліжко, знесли речі, воду, продукти. На деякий час виходили з підвалу й готували їсти.

Дуже багато тварин побило ще у 2014 році, коли стріляли.

Під час бойових дій ми нікуди не виїжджали. Кому ми потрібні?

Я стала стриманішою. Ми просто боїмося, і все. Але війна не додала здоров’я. Щонайменше двічі на рік потрібно лягати в лікарню, щоб трохи підлікуватися та щоб відійшов цей страх. Ми вже звикли до цього страху, тому якщо десь невеликі вибухи, то вже розуміємо, звідки стріляють, як стріляють, варто боятися чи ні. Тому живемо й живемо. Родичі дивуються: «Як ви можете, якщо стріляють?» А ось так і можемо, так і живемо.

Зараз нам стало складніше вирішувати питання охорони здоров’я та медичної допомоги. Ми отримували гуманітарну допомогу. Це була значна підтримка. Багато допомагав Фонд Ріната Ахметова. Допомога була регулярна, стабільно й часто. Була допомога і від інших фондів, нам давали миючі [засоби], допомогли замінити вікна й дах.