Чотири місяці в селі не вщухали обстріли. Поки були росіяни, я не могла вийти з погреба. Багато людей виїхало на час окупації. Я довго не могла усвідомити, що почалася війна. Найбільше мене шокували сильні обстріли. Хата ходором ходила. Деякий час у мене перебувала онучка. Думали, що разом перечекаємо це жахіття. Потім онучка виїхала. 

Росіяни ходили по хатах. Казали, що шукають бандерівців. Це було дуже страшно. Люди в селі намагалися не ходити по одному. 

Деякий час в селі не було води, світла та зв’язку. Тому коли до села зайшли ЗСУ, я не знала. Наших хлопців побачила, коли вийшла на вулицю. Я дуже зраділа. Зараз сподіваюсь лише на перемогу. Більше за все хочу, аби не гинули люди.