Я з села Чернігівка, це недалеко від Бердянська. У перший день війни прибігла дитина і сказала, що почалася війна. Потім побачив цю новину по телевізору. Стан був незрозумілий.

27 лютого до нас зайшли російські війська. Вони почали ходити по квартирах. Дітям було дуже страшно, на вулицю спокійно вийти було неможливо.

Не було ліків, води. Використовували свої запаси. Їжа, на щастя, була, все з власного городу.

Найбільше шокували ракетні обстріли. Кожного ранку літали військові літаки, було багато техніки, що йшла через нас на Пологи.

Виїжджали власним транспортом. Навкруги було багато розбитих машин, їхали через блокпости. Нас обшукували. Коли виїхали з окупованої території, стало легше. У селі залишились батьки, їм по вісімдесят років.

У Запоріжжі живе сестра, тому приїхали сюди. Віримо в ЗСУ і сподіваємось, що війна якнайшвидше закінчиться. Хочу повернутися додому, до батьків. Як виїхав, їх не бачив. З ними немає зв’язку.