У перший день війни я була у Бахмуті. Мені зателефонував син і повідомив, що почалось найстрашніше. Я не могла повірити, що таке може статись у двадцять першому столітті. Я дуже любила своє місто, бо там прожила майже все життя. Подумати не могла, що за декілька місяців Бахмут просто не впізнаю. Найбільше мене шокувала загибель дітей. Як таке могло статись? 

Я з чоловіком виїхала після початку сильних обстрілів. Особливо страшно було вночі, бо літаки бомбили місто безперестанно.

Важко було звикати жити в евакуації в Харкові. Переїхали сюди лише через те, що тут живе син. Я хочу, аби перемога настала хоч завтра, але розумію, що швидко це не відбудеться. Сподіваюсь, що Бахмут відбудують після завершення війни, і я повернусь додому.