Через війну змінилось все. Син після виїзду з окупації довго не міг спати в ліжку. Потім трохи прийшов до тями, але після сильних обстрілів восени знов таж ситуація. Під час повітряної тривоги сидить і спить в коридорі, коли ракетна небезпека біжимо в укриття. Дитина стала більш роздратованою, плаксивою, не таким, який був до війни. Найбільш важким та страшним був виїзд з окупації, а потім збиття дрону вночі біля нашого дому. Під час виїзду з окупації - старшого сина не пропускали, вивертали кармани, оглядали на наявність татуювань, задавали провокуючі питання. Він переживав за брата. І вдруге - вночі в 200 метрах від балкону було збито дрон. Дитина вскочила, плакала, був сильний вибух і сяйво.

Ми стикнулись з гуманітарною катастрофою, тому що прийшлось винаймати житло і багато в чому прийшлось відмовлятися, не тільки дорослим, але й дітям. Були проблеми з ліками. В Києві дитина зламала руку, був складний перелом, робили операцію, вставляли спиці. Потім друга операція - спиці виймали. І довга реабілітація - не згинались пальчики, зачеплені нерви. Довге лікування таблетками, вітамінами, процедурами та масажами. Дитина перейшла від одного стресу до іншого - він дуже боявся, щоб рука почала згинатися.