Це вже друга війна моєї дитини. У 2015 році снаряд прилетів під наше вікно, дитині було 2 роки. Тоді була пошкоджена наша квартира.
На початку цієї війни ми місяць жили у родичів, і кожну сирену спускались у підвал, де було дуже холодно і страшно. Син почав заікатись та з’явився тремор. Ми прийняли рішення виїхати. Спершу у Дніпро, потім у Бровари.
В день, коли був удар по вокзалу Краматорська, мої батьки були поруч, на кілька секунд запізнились і не попали в епіцентр цих подій. У мами стало погано з серцем, внаслідок чого їй зробили операцію на серці у Києві.
Всі жахіття із Маріуполем, Бахмутом неможливо спокійно переживати.

Найбільш важким для нас був початок війни, коли я розбудила сина і швидко затягла у ванну. У нас будинок біля аеропорту. Все видно і чутно.