Мені 48 років. Я мешкаю з мамою в місті Слов'янськ. Працюю в лікарні. Коли почалася війна, була на добовому чергуванні. Навколо стріляли – психологічно було важко. Громадський транспорт не курсував. Я через усе місто їздила на велосипеді на роботу. Магазини не працювали. Не було світла й газу. Готували на буржуйці. Воду набирали з колодязя. 

Найбільше шокують обстріли житлових будинків. Дуже страшно залишитися без житла. Немає впевненості у завтрашньому дні.

Коли з’явилося світло – це було свято. Зворушує, що комунальники виконували свою роботу попри обстріли. 

У мене таке передчуття, що війна триватиме довго, тому що сили нерівні. Хочеться миру. Хочеться, щоб не гинули люди. Мрію про стабільність, про впевненість у майбутньому.