Яні дуже важко було пережити перші дні війни у холодному підвалі разом із малою дитиною і старенькими батьками. Чужі люди виявились більш співчутливими, ніж деякі з рідних. 

Вранці 24 лютого ми мирно спали вдома. Звістка про початок війни – це вже був шок! Що робити, куди бігти, ховатися чи ні?! Такі думки були в першу добу. А потім – тільки молитви, щоб ракети не влучили по нам, та намагання вижити у підвалі з маленькою дитиною та старенькими батьками.

На початку було скрутно: прилавки магазинів були спустошені. Але потім деякі наші підприємці почали випікати хліб, а ще закрутки з огороду дуже нас виручили. 

Ми були розчулені до сліз, коли до нас приїхали волонтери з готовою їжею.

З деякими родичами зараз не спілкуємося взагалі.

Була в мене нова курточка, але за час переховування в підвалі під час ракетних обстрілів, вона геть вся порвалася. Висить у шафі, як гляну на неї – сльози навертаються, одразу згадую ті жахливі пережиті моменти.