Історія подана мовою оригіналy

Після обстрілів Краматорська Руслан із сім’єю залишився без житла і речей. Сільська хата. В якій вони оселились, виявилась непридатною для життя взимку.

Я спокійно спав у рідному Краматорську й раптом прокинувся від ракетного удару по воєнному аеродрому. Бойові дії залишили мою сім’ю без домівки й речей. Живемо в сільській хаті, в якій навіть води немає в колодязі – беремо у сусідів.

Переживаємо, як і де нам перезимувати, бо хата холодна, піч димить, вікна в дірках і тріщинах. Сама хата валиться на очах. Ми дзвонили по організаціям, добивались, щоб отримати гуманітарку.

Перше вересня скоро, а я не знаю, як моя дитина в четвертому класі буде онлайн навчатися без підручників.

До війни я працював торгівельним представником, від початку війни працював на Укрпошті, але наразі звільняюсь, бо не можу працювати цілими днями без вихідних. Багато грошей уходить на дорогу, а зарплата мінімальна, та ще й з Ковідом зараз в лікарні знаходжусь.

Мій восьмирічний син, який два місяці прожив у коридорі, почав щоночі прокидатись з криками і сльозами, ще й захворів на енурез. Один стрес.