Малєєва Маргарита, 10 клас, Запорізький академічний ліцей №23

Вчитель, що надихнув на написання есе - Тимошенко Оксана Григорівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Кожна подія унікальна. Є події, які призводять до виникнення життя, до становлення держав, до еволюцію людства. Події можуть дарувати сміх, мудрість, або викликати сльози. Але я хочу розповісти про події, пронизані болем нашої теперішньої війни...

Війна... До 24 лютого це слово було для мене абстракцією, картинкою з минулого, яку я бачила в книгах або чула з екранів телевізора. Новини про події десь далеко здавалися чимось нереальним, таким, що ніколи не увірветься в мій дім. З 2014 року я вже відчувала тривогу в голосах рідних: АТО, Донбас, агресія, вибухи.

Але саме крик  моєї мами в той самий ранок 24 лютого 2022 року безжально розірвав мою реальність на "до" та "після". Почалася жорстока, непередбачувана, безглузда та кривава війна.

Перші вибухи, гул літаків ставали реальністю, приносячи з собою жахливі звістки. Ми миттєво зрозуміли: це не фантазія, не сон, а страшна дійсність. Розпач, гнів, жах і шок захлеснули нас. Пронизливі сирени повітряної тривоги розбудили нас від безтурботного сну, змушуючи ховатися, хоча спочатку багато хто не хотів вірити в те, що відбувається. Я ніколи не забуду це паралізуюче відчуття безсилля, метушні та всепоглинаючого страху.

Майбутнє здавалося туманним. Єдине, що було очевидним, – розпочався важкий, але неминучий шлях боротьби за нашу свободу.

У серці кожного українця зазвучало запитання: "Що далі?". Хтось рятував найдорожче, виїжджаючи з країни. Хтось став на захист рідної землі, одягнувши військову форму. Хтось простягнув руку допомоги беззахисним тваринам, приєднався до волонтерського руху, готував їжу, координував допомогу та давав притулок тим, хто втратив усе. Країна стала єдиним цілим. Ми зрозуміли, що кожна дія має значення. Навіть маленька дівчинка, граючи в шахи, збирала кошти для наших захисників.

Я бачила, як люди віддавали частинку своєї душі, продаючи власноруч зроблені сувеніри, співаючи пісні, аби допомогти наблизити перемогу.

Сила допомоги справджувалась і безпосередньо на моїх очах. З перших днів цієї жахливої війни моя сім'я та друзі почали звертатися через соціальні мережі з проханням підтримати наших героїв на передовій. Відгук був неймовірним! Запоріжці  несли все, що могли: одяг, їжу, ліки, посуд, гроші, засоби гігієни. Я допомагала сортувати, пакувати та обліковувати цю безцінну допомогу. Назавжди закарбуються в пам'яті моменти, як черги в аптеках розступалися перед нами, коли ми купували ліки для тероборони, коли продавець віддав усі дощовики безкоштовно. Батьки та друзі розвозили цю допомогу до волонтерських центрів, пунктів незламності, лікарень, притулків.

Я ніколи не забуду бабусю з сусіднього під'їзду, яка принесла свої маленькі заощадження та віддала свою куртку, сказавши, що вона може знадобитися комусь більше.

Саме тоді я відчула справжню силу допомоги і це надихнуло мене продовжувати нашу важливу справу. Потім було плетіння маскувальних сіток, виготовлення окопних свічок, збір теплих шкарпеток та домашніх смаколиків у волонтерському центрі. І ще багато чого...

Я розумію, що все змінилося назавжди, і я змінилася разом з цим. Я знаю, що минулого вже не буде, що не повернуться ті, кого ми втратили.

Я бачу зруйновані міста, чую болючі новини, але я вірю... Я вірю в неминучу перемогу України, в її світле, квітуче майбутнє. Ця війна ще раз довела, що немає маленьких справ. Є лише сила допомоги, відданість, єдність, віра, надія та непохитна впевненість у тому, що "Україна понад усе!"