Правник Ніна, вчитель, Орв’яницький ліцей Дубровицької міської ради

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

«Навічно молода, усміхнена, красива… Навічно 26… Навічно в строю…» Такі слова болем, наприкінці березня, стривожили наші серця. З фото в соціальних мережах дивилася сміливим поглядом дівчина – воїн Надія Петруновська, з якою доля нас познайомила навесні 2020 року…Але все по-порядку. 

Ще в далекім 2014 Надійку, зовсім дівчинкою, батьки привезли в Любомль, щоб вберегти від жахіть, які відбувалися там, де вона народилася та виросла. Надя родом з містечка Попасна Луганської області. Жила та закінчувала школу в тітки в Любомлі на Волині. Вже тут підкорила багатьох своєю українською - розмовляла виключно рідною мовою.

Брала активну участь у заходах з формування національної свідомості, фестивалях, мітингах, акціях.  По закінченні школи вступила на педагогічний факультет Рівненського ДГУ, здобувала освіту учителя початкових класів і інформатики та паралельно навчалася на військовій кафедрі.

Так склалися обставини, що Надійка гостювала у мене, завдяки спільним знайомим.  Це була щира, світла, з надзвичайно сильною енергетикою, позитивна особистість. Не терпіла несправедливості, завжди приходила на допомогу, мала твердий характер. Але головною рисою її юної душі була безмежна любов до України. Народившись на сході серед російськомовного середовища, Надія жила українською культурою, духовністю, традиціями. Не могла змиритися із збройною агресією і, вступивши на військову кафедру, вже знала, що саме вона стане на захист своєї держави однією із перших.

Гостюючи у нас на Поліссі в Дубровицькому районі,  дівчина зізналася, що по-доброму заздрить, що ми живемо серед національних традицій, спілкуємось українською з дитинства, не потрібно відстоювати свою ідентичність ціною життя та втратою території, де народилася.

Твердо вірила в перемогу і запрошувала влітку до себе в Попасну, яку любила усім серцем, згадуючи з теплом дитинство та рідних і мріяла повернутись на малу батьківщину, де вже не стріляють і не гинуть люди.  Не судилося… Знищена  Попасна, і Надійка теж світлим Янголом полинула  до Бога справжньою українкою, нескореною, вільною з чистими помислами та світлим серцем.

З приємністю згадуємо спілкування  з Надією, коли вона відвідала наш заклад, завітала до мого класу та з великим задоволенням провела для учнів фрагмент уроку патріотизму.

Чистий, відкритий погляд, любов до дітей, цікавість навчальним процесом – мрії на майбутнє, яким, на жаль, не судилося здійснитися. Дуже любила дітей і хотіла працювати за спеціальністю. Ми захоплювалися її невичерпною любов’ю до усього українського – культури, цінностей,  колекцією вишиванок.  

Любила поезію і при нагоді декламувала.  ЇЇ слова і досі в наших серцях: «Будьте завжди достойними гордого звання «Українець»»!

Вже восени  2020 року молода дівчина одягнула військову форму і вступила до лав Збройних сил України, де її і застала війна. Вона проміняла спокій, комфортне життя на можливість бути потрібною своєму народу та наближати перемогу, відклавши усі плани до закінчення війни. Своєю мужністю та рішучістю дослужилася до звання капітан. Під час війни Надія знайшла своє кохання та одружилася з військовим. Щастям світилися її очі на світлинах із соцмереж.  Разом служили, будували плани на майбутнє, мріяли про весілля в українському стилі після війни; наречена купила дуже гарне вишите плаття, яке поклали вже в домовину.  Завжди підтримувала своїх побратимів, тримала бойовий дух  та стійкість.

27 березня 2024 року капітан ЗСУ Надія Петруновська – Войцишин загинула на запорізькому напрямку. Похована в Любомлі, там де її  українське серце патріотки утверджувалося вчинками і прикладом.

Після звістки про її загибель в виданнях нашого ворога з’явилися повідомлення, про знищення української патріотки та націоналістки. Останніми, за два дні до смерті, стали слова Надії: «Держави стоять не на династії, а на внутрішній єдності та силі народу». Дівчина - Янгол залишиться взірцем і прикладом для нас, вічним нагадуванням про те, що ми українці, що Україна понад усе. Саме такі особистості наближають нашу перемогу, тримають незламну віру в майбутнє держави. Горді тим, що знали особисто таку світлу, щиру, незламну Українку.