Обросова Маргарита, 11 клас, Спеціалізована школа I-III ступенів №277 з поглибленим вивченням англійської мови Деснянського району міста Києва

Вчитель, що надихнув на написання есе - Ткаченко Олена Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Дата 24 лютого 2022 року назавжди закарбувалася в моїй пам'яті. Напередодні ввечері я, як завжди, гуляла з подругою, але потім, попри звичну рутину, з'явилося невимовне відчуття тривоги. Здавалося, місто переживало затишшя перед бурею, і ця буря, хоч і невидима для ока, вже нависала над нами. Раптом мене переповнили емоції, тривога в душі і сльози на очах. Я ніби серцем відчула, що наближається щось велике і страшне.
 
На світанку я отримала повідомлення від подруги і відразу зрозуміла, що почалася війна. Той ранок був схожий на страшний сон.
 
У тиші будинку я почула, як прокинулися мої батьки, які в розгубленості збирали все необхідне на випадок надзвичайної ситуації: документи, медикаменти, гроші. Моє перше запитання до мами було простим, але дуже важливим: «Що нам тепер робити?» Її відповідь не була однозначною. Вона, як і я, не знала, що на нас усіх чекає. Важко було повірити, що з першими вибухами мир був так далеко, коли ще вчора ми мріяли і будували плани на майбутнє. Життя під час війни було водночас і випробуванням, і вчителем. Щодня я вчилася цінувати звичайні моменти, які колись здавалися такими буденними і незначними.
 
Пам'ятаю, як важко було спочатку спати під постійний звук страху за вікном і виття сирен. Іноді здавалося, що ніч ніколи не закінчиться, але з часом навіть це стало звичним.
 
Замість того, щоб планувати далеко, замість того, щоб відкладати моменти щастя, ми навчилися жити тут і зараз. Прості обійми з рідними, домашні обіди, прогулянки на свіжому повітрі — все це стало незамінним. Кожен день був як подарунок, шанс побачити один одного і подихати свіжим повітрям, а не ховатися в підвалі. Школа і навчання також змінилися. Спочатку, коли навколо нас йшла війна, звичайна навчальна програма вже не мала сенсу. Але потім я зрозуміла, що навчання - це один із способів зберегти себе, свою індивідуальність і підтримувати зв'язок з мирним життям. Навчання було моїм порятунком, можливістю на кілька годин зануритися в щось мирне і знайоме.
 
За ці тисячі днів війни я стала свідком трансформації людей, які мене оточували. Друзі та знайомі, які завжди здавалися незначними, стали моєю підтримкою та опорою. Ми допомагали один одному в найменших дрібницях - словом, жестом, простою присутністю.
 
На війні розумієш, наскільки важливими є люди, які тебе оточують, і як навіть найменша підтримка може змінити твій день, підняти настрій і дати надію. Минають дні, тижні, місяці. З часом тривога перестала паралізувати мене, і я навчилася жити з нею, зберігаючи сили. Ми стали сильнішими. Війна змусила мене по-іншому подивитися на життя, навчила цінувати звичайні моменти, силу моєї сім'ї та власну волю. Вона дала мені зрозуміти, що наші сім'ї і наша країна можуть вистояти навіть у найстрашніші моменти.
 
Війна змінила мене назавжди. Вона навчила мене цінувати кожен день, бути терплячим, сильним і відстоювати свої цінності.
 
Війна відкрила в мені силу, про існування якої я раніше навіть не підозрювала. Війна останньої тисячі днів була великим випробуванням, але це також був шлях до зрілості та переоцінки цінностей. Сьогодні я відчуваю надію і віру в краще і розумію, що ми залишаємося сильними навіть серед болю і страху.