Історії, які ви нам довірили
Олена Ігорівна всіляко допомагала жителям рідного міста під час окупації
Прокинувшись о п’ятій ранку від гучного вибуху, я спочатку не зрозуміла, що сталося. Я до останнього не вірила, що почалась війна. Найважче було триматися перед дітьми та людьми похилого віку. В місті не було жодного зв'язку, шалені черги та дефіцит продуктів. На жаль, з сьомого березня моє місто залишилося без газу, якого й досі немає.
У перші дні я шукала кров для поранених, але дуже швидко по всьому місту вже їздили російські танки й ходили окупанти з автоматами.
Через деякий час моє окуповане місто гостинно приймало маріупольців: моя родина активно брала участь у наданні допомоги з житлом, їжею, паливом та з евакуацією.
Я створила серед мешканців міста осередок, де обмінювались ліками, продуктами, послугами, тощо. Війна ще більше згуртувала нас.
Водночас було багато розчарувань через деяких знайомих, які добровільно пішли на співпрацю з окупантами.
Про війну мені нагадує наш собака, адже завдяки йому ми знали про ймовірні вибухи. Під час евакуації з окупованої території я змогла його вивезти через вісімнадцять російських блокпостів.
З квітня я безробітна, але два дні тому приїхала у Київ і буду шукати роботу.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
