Маняченко Георгій, учень 9 класу Єрківського ліцею імені Героя України В.М. Чорновола Єрківської селищної ради Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Янворська Лариса Анатоліївна

Чому бути українцем – це моя суперсила?

Кожен із нас знає, що таке війна. Ми вже загартовані і здаватися не будемо. Ми, українці, багато бачили і ніколи не «вішали носа». Ми ніколи не пробачимо ворогам, бо ми разом сила, яку не подолати нікому. Тільки ми можемо привести країну до перемоги.

Навіть я в 15 років хочу йти на війну, щоб вибити ворога і повернути те, що забрали і знищили росіяни. Ми, українці, знаємо своє минуле і нас не залякати. Ми пам'ятаємо слова Тараса Шевченка: «Борітеся поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас сила і воля святая!». І коли ми це розуміємо, ми стаємо непереможними.

Наші солдати ідуть на фронт, і люди кажуть, що вони ідуть помирати. Я довго не розумів цих слів. Я завжди думав: «Чому? Навіщо?» А тепер збагнув: вони твердо знають, за що ідуть воювати, не тікатимуть з поля бою, а будуть боротися, не здаватися і смерть їх не лякає.

Їм страшно, що ми їх забудемо, але ми завжди пам'ятатимемо наших героїв, які мужньо боронили Україну і загинули за мене і моїх сестричок, за весь наш народ.

За те, щоб ми навіть у воєнний час могли навчатися, відвідувати секції, відпочивати українські захисники платять своїм життям. Вони герої і їм велика слава, пам'ять і честь. Я хочу, щоб кожен знав і пам'ятав своїх захисників.

Я дуже люблю нашу Україну такою, якою вона є! І ніколи не жалів, що я народився саме в ній. Я завжди поважав наші традиції.

Та хто з українців не любить сало і наш борщ?! Майже всі! І вишиванки, і шаровари, і чоботи. Їх всі носили. Ми, українці, дуже дружні! А ще ми завжди були працьовитими! Кожен із нас хоч раз садив картоплю всією сім'єю чи допомагав сусідам будувати будинок.

Мені стає сумно, коли я чую, що є нелюди, які здають ворогові координати і потім гинуть люди, руйнуються мости і школи. Вони набагато гірші за росіян, бо це вороги, які живуть поруч із нами і ми навіть не здогадуємося, що в них на думці.

А є егоїсти, чоловіки, які злякалися і ховаються в будинках, бункерах і виїжджають за кордон. Вони не просто від'їжджають – вони залишають країну в біді, а самі рятуються. Проте є багато й таких, які хочуть довести, що вони поїхали, щоб допомогти нашій державі. Вони тяжко працюють в Польщі, Чехії, Естонії, Німеччині, Фінляндії.

Вони скидають нам гроші, щоб забезпечити воїнів ЗСУ, які боронять українську землю, бо в держави грошей не вистачає. Таких бажаючих дуже багато.

Ми, діти, також допомагаємо, чим можемо: проводимо благодійні ярмарки, займаємося волонтерством. Я хотів би сказати: «Якби ВСІ українці зібралися разом рятувати нашу державу, то ми давно були б вільні»!