Омельяненко Марія, 9-а клас, Гадяцький профільний ліцей імені Т. Г. Шевченка Полтавської обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання — Касьян Світлана Леонідівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Чи думала я, одинадцятирічна дівчинка, про початок повномасштабної війни? Ні, як і всі інші дорослі та діти. Чи знала я, як зміниться моя країна, мій світогляд та життя? Звичайно, що ні. Так все ж таки, який став мій шлях?

24 лютого 2022 рік. Ранок четверга. Проживаю я в містечку Гадяч Полтавської області. Прокидаюся від свого будильника. Перше, що я чую, так це новини, які лунають на всю квартиру. Мама метушиться, батько дивиться телевізор. Я, як і завжди, сідаю снідати, але поведінка батьків мені видалась незвичайною… . Тато майже ніколи не дивиться новини, вважає їх нудними. Але я на це не зважала. Далі зробила свою ранкову рутину і пішла застеляти ліжко. У цей час заходить моя мама і говорить такі слова: «Доню, почалась повномасштабна війна». Перше, про що я подумала: «Іти до школи, чи залишатись вдома?» Але мені батьки дали відповідь: «Збирайся, ми тебе відведемо до бабусі з дідусем». Мама пішла на роботу. Вона працює вчителем початкових класів, обов’язково мала бути на педраді. Спілкувалася я по телефону з подругою, ми розповідали про свої переживання. Попросилась вийти на двір, пройтись біля дому. Там я побачила великі черги до банків, аптек, магазинів. У людей була паніка. Далі, тільки пам’ятаю, як мене забрала мама та ми пішли додому. Через кілька днів ми з татом вирішили навідати бабусю, з якою давно не зустрічались.

Потрібно було купити якийсь гостинець, але, на наш подив, на полицях магазинів було майже пусто.

Далі перша сирена, вибухи, години у підвалі, новини, які показують не все, що є насправді. Через деякий час, в мій район мало вступити російське військо. Наші люди піднялися обороняти містечко. «Полювання» отримало назву «Гадяцьке сафарі».

Ішли місяці війни. Із кожним днем гинули захисники та цивільні. Щоб не стояти осторонь і якось бути корисними, українці почали волонтерити.

Скрізь по Україні організовуються різні благодійні заходи, ярмарки, виставки та концерти, на яких збирають кошти для допомоги ЗСУ.

Майже кожного дня, я читаю новини, де бачу, що відбувається в Україні. Також слухаю історії людей, які розповідають, як тікали від війни. І дякую кожному захиснику та захисниці за захист. Завдяки їм, я ходжу до школи, гуляю з друзями спокійно по містечку.

Мій світогляд змінився, змінились люди, з якими я спілкувалась з початку війни. Відчуваю і великі зміни в собі. На це вплинула не тільки ситуація в країні, а і те, що я виросла. Але в кожного з нас свій шлях, але всіх нас об’єднує одне — бажання Миру!