Я жила та працювала в Авдіївці. Ми з чоловіком та донькою, якій на тот час було 4 роки, того вихідного дня, утром йшли на дачу. Почули страшний звук та побачили, що з багатоповерхівки летить пил, бруд, цей будинок був обстрілян з танка, як ми вже дізналися потім. До дачі ми не дойшли.... Бігом в підвал, в будинку, що стояв неподалік.

Труднощі по пошуку житла, дит.садка, роботи. Шокувало, що коли нас запросили до дит.садка, то місцеві жителі в спину казали: "Їм садок дають сразу, а ми в черзі стоїмо!" Їжа в нас була. Вода була. Це все було тому, що ми виїхали в Дніпро.

В Авдіївці станом на 29.01.2015 р.,коли ми  виїзджали, не було нічого. До війни ми жили всі разом. Потім син поїхав жити та працювати в Київ, ми залишились втрьох в Дніпрі.

Приємно вразило, коли я дізнавалася, що люди, яких я знала, опинилися в різних містах та країнах, вони там досягли такого, що раніше і не думали над цим. Наприклад, друг сина поїхав до Китаю та працює там в дит.садку вихователем. Тобто він вивчив китайську мову і щось в педагогічній справі. Ще приклад, знайома, працювала разом зі мною на заводі економістом, потратила в Ізраіль, зараз там працює операційною сестрою у двух лікарнях. Тобто, опанувала мову і медицину. Наші люди неперевершені!

Зараз не працюю. Працювала 30 років економістом в фін.відділі Авдіївського коксохімічного завода. С 2015 р.в зв'язку з переїздом працювала віддаленно. Як завод припинив діяльність в 2022р., ми були вимушені шукати іншу роботу. Я знайшла и працювала півроку в Укртелекомі. Звільнилася по проблемам із здоров'ям.

Всі речі ,що ми змогли забрати із дому нагадують про те щасливе мирне життя, яким ми жили до 24.02.2022.