Я з Краматорська. У мене є син, невістка, двоє онуків. Працювала інженером на Краматорському машинобудівному заводі. Жили ми щасливо. Мені 57 років, у мене ще є батько 90 років.
24 лютого ми прокинулися відразу. Син поїхав до військкомату, і на другий день їх відправили під Волноваху.
Я не виїжджала. Мій тато не хотів виїжджати, а невістка з онуками виїхали. Міська рада нам давала допомогу. Я отримувала і на себе, і на тата.
Найбільше шокує, що б’ють по інфраструктурі. Зовсім не жаліють стариків, діточок, мирних людей.
Наші комунальники - молодці. У нас в місті був забезпечений транспорт, тролейбуси ходили безкоштовно, можна добратися, куди треба. У нас і опалення є, і газ вже підключили, і світло є.
В мене одна психологічна трудність - що син там, на фронті. Серце постійно не на місті.
Хлопці наші стараються. Молодці. Я бажаю їм усім витримки, здоров’я, щоб поверталися живими. Я думаю, що війна закінчиться тільки нашою перемогою.
