Тетяна разом з іншими керівниками амбулаторій працює віддалено і дуже сумує за своїм дружним професійним колективом

Ми з чоловіком проживали в селі на Донеччині. Чоловік працював на земельному паї, вирощував зернові культури. Я працюю до сих пір головною медичною сестрою у центрі медичної допомоги. Було все добре, у нас були амбулаторії оснащені, колектив дружний, взаєморозуміння колег. Жили і раділи життю, допомагали людям, лікували. 

В один момент закінчилася мирне життя, допомога рідним і близьким людям, населенню, яке ми обслуговували. Наші будівлі амбулаторії зруйновані, декілька - окуповані з 4 березня 2023 року і зруйновані вщент, вивезене все обладнання, машини. Залишилися без роботи сотні працівників. Ми як керівництво працюємо онлайн. Чотири амбулаторії у нас ще в зоні бойових дій працюють і надають допомогу людям. Завдяки гуманітарній допомозі, благодійним фондам, у тому числі Фонду Ріната Ахметова, лікарські засоби і препарати нам надають. Ми дякуємо за допомогу. Наші працівники - хто де: хтось із сім'ями виїхали за кордон, хтось перебуває на території України. Так і працюємо, по змозі. 

Ми виїжджали 9 березня. А до того знаходилась у шкільному підвалі. Там був організований притулок, туди мешканці з Волновахи приїздили, як у них почалася окупація. Потім наші жителі, хто не міг залишатися вдома, бо були обстріли сильні, виїхали. 9 березня зранку був коридор на Сторожове, Времівку – там не було бойових дій - і так ми виїхали через ту сторону. 

Дуже тяжко було. Їхали з білими стягами по декілька машин, бо було дуже страшно. Територія, по якій ми виїжджали, була вся перебита, техніка розбита, багато перешкод різних було, то ми їхали потихеньку. 

Коли виїхали за територію Великої Новосілки, стало легше їхати. Багато жителів залишалися ще там – виїжджали, хто куди міг. Наступні вже не змогли виїхати через територію України і виїжджали на Донецьк, а звідти - за кордон. 

Ми зараз у Дніпрі. Шкода, що немає рідної домівки, немає колективу, з яким працювали. Дуже сумуємо, в телефонному режимі переписуємося, але це - на відстані. Дуже мріємо, що колись зберемося і відновимо наші території, наші амбулаторії, і будемо разом працювати надалі. Тяжко, бо багато рідних залишилися по різні боки, спілкуватися не можемо. Хочеться скоріше дочекатися миру і повернутися до рідних домівок, до роботи. Чекаємо і сподіваємося, щоб якнайскоріше був мир і перемога.