Маргарита Вікторівна з чоловіком мешкає в Гуляйпільському районі. Через відсутність комунікацій та часті обстріли їм доводилося час від часу виїздити до дітей у Запоріжжя. Маргарита намагається звикнути до життя в нових умовах, однак побороти стрес ніяк не вдається

Мені 57 років. Живу з чоловіком в Гуляйпільському районі, в селі. У нас двоє дітей, вони мешкають в Запоріжжі, у них свої сім’ї.

У перший день війни ми знаходилися вдома. Літали літаки. Було неспокійно, моторошно.

Важке було життя  без світла, води, газу. Декілька разів через постійні обстріли ми виїздили до дітей у Запоріжжя. Тварин не забирали – приїжджали годувати їх.

Організованої евакуації з нашого села не було. За необхідності кожен виїжджав на своєму транспорті. 

Перший час було дуже складно з продуктами харчування. Потім почали давати гуманітарну допомогу, ми посадили огород, жили по можливості.  

Наше життя зараз – це постійний стрес. Звикаємо до всього, віримо в ЗСУ, віримо в нашого Президента і в те, що скоро все стане на свої місця.