"Наше сьогодення палахкотить вогнем, нестерпним ревом сирен"

Град Іванна, 11 клас
ЗЗСО 2Ліцей №7 м. Ковеля
Вчитель, що надихнув на написання есе: Богатікова Світлана Володимирівна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Існує думка, що людина має дев’ять життів. Хто я в кожному з них? Це питання завжди мене цікавило.

Про теперішнє життя мені легко розповісти. Можу з гордістю назвати себе українкою, бо живу на святій землі, яку ще в сиву давнину возвеличив апостол Андрій Первозваний.

У чому моя суперсила? Мабуть, варто почати з першого життя – основі мого сьогодення. Ким була? Здається, спочатку піснею – нев’янучою окрасою, нетмінним скарбом моєї нації. Уже багато століть лунаю над світом ніжною маминою колисковою, красою вишневих садів, духмяним ароматом меду; оспівую шовкові степи, віковічні Карпатські гори, золотоколосні лани. Мабуть, саме тому український хліб такий смачний, бо завжди замішаний на пісні. Чуєте, лине над світом «Їхав козак за Дунай». Це мене возніс Семен Климовський над усіма материками. Захопилися мною і німецькі фольклористи, і американські ковбої. Стала піснею – до серця, серцем – до народу, адже спонукаю до роздумів:

Гей, у лузі червона калина
Гей, гей похилилася.
Чого ж наша славна Україна
Гей, гей зажурилася?

Сам е вона стала моєю суперсилою, адже вознесла над світом ім’я духовного батька, пророка нації Т. Шевченка, «лірика великої проби» (М. Коцюбинський) І. Франка, співачку досвітніх вогнів Лесю Українку. Вистраждана, заборонена, вона стала неопалимою купиною, незбагненною силою великої та гордої нації:

І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ.

Кожне моє життя палахкотить любов’ю до рідної землі. Прислухайтесь до мого серця – і почуєте голос предків, перегорніть сторінки історії – і знайдете відповідь, у чому моя незламність і сила мого народу. Внутрішній голос говорить про відчуття причетності до історичного минулого. Скільки велетнів духу, безіменних героїв вкарбовано в його минуле. Особливою гордістю проймаюся коли згадую найяскравіший літопис Запорізької Січі, що став неповторним духовним пам’ятником. Саме козаки, хоробрі до безтями й відважні в боях, своїми перемогами засвідчили, що український народ був, є і завжди буде. Як же не пишатися тим, що продовжую їхню славну ходу. Це стало моєю природною потребою, громадянським обов’язком. Мушу триматися свого родоводу, оберігати реліквії, традиції, щоб не називали мене людиною без роду-племені.

Є чим пишатися. Увесь світ знає українців, які відзначені Богом знаком таланту. Щаслива, бо маю тісний зв’язок із справжніми виразниками багатої української душі. Як не згадати звичайну сільську жінку Катерину Білокур, яка стала художником-мислителем українським і світовим водночас. Намальовані квіти вона піднесла на не досяжній п’єдестал для інших майстрів пензля.

Їхню справу продовжують мої сучасники, які виділяють значні кошти на розвиток усіх галузей: науки, культури, освіти. Якою радістю наповнююся, коли чую Гімн, що сповіщає про перемогу українців на пісенних конкурсах, спортивних змаганнях, предметних олімпіадах.

На жаль, сьогодення палахкотить вогнем, нестерпним ревом сирен. Воскресла Україна – мати знову оплакує своїх синів і доньок. Нехай вічно живе пам’ять про тих, хто вже не з нами! Ворог висмоктує животворні сили, але не зможе знищити любов до рідної землі. Сильні духом завжди перемагають! Ніколи не зможе згоріти вічне, адже має добру основу – вічний корінь українського непоборного народу:

Сотні літ нас розпинали,

Та не побороли,

Бо не вмерла Україна

І не вмре ніколи.