Дружина Олександра – росіянка, яка прожила все життя в Україні. Коли прийшли в її село колишні співвітчизники, їй довелося залишити дім і виїхати.

Ми жили в Кам'янському, коли почалися бойові дії. Поїхали звідти третього березня. До того були обстріли, ми жили в підвалі. А потім жінці стало недобре, довелося її везти в Запоріжжя в обласну лікарню на операцію. Донька моя виїхала в Польщу з онуками.

Тепер живемо не вдома, залишились без нічого. Хоч би якась робота була. Дякую державі, що хоч якось допомагає. Фонд Ріната Ахметова допомагає, велике дякую таким людям.

Мені вже 63 роки - ми з дружиною виросли в СРСР. Для нас країни, що входили до складу союзу, лишилися нібито братніми. Жінка в мене росіянка, хоча виросла в Україні. Ми за Україну, ми так виховані. І коли все це почалося, «братання» скінчилися.

Наше село розбите. Яке може бути до росіян ставлення тепер?

Я б і сам записався добровольцем, якби була можливість.

Нерви зіпсовані. Ми прожили в селі все життя, мене всі знають, і я всіх знаю. Ми як зустрічаємося з односельцями, вони біжать обійматися. Наше село дуже постраждало. От ми з другом зустрілися - він каже, що сусідів його розбомбило: чоловіка та жінку під 70 років. Казав, що зібрали їх і закопали. І там багато такого.

Я вірю, що Україна переможе. Усі ми повернемося додому й будемо працювати. Раніше всі гуртом будувалися, от і ми так будемо. Усе буде добре. Головне – окупантів вигнати з нашої території.