24 лютого ми якраз сіяли, орали, готувались до посівної. Техніку налагоджували. Ніхто нічого не знав. 13 травня 2022 року почалось: знищували вулиці, усе навкруги, рознесли все. Не тільки в нас, а й в усіх фермерів. Вирішили ми переїхати, коли село почали бомбити. Розбомбили одну вулицю, машину, гараж, другу машину.

28 травня ми виїхали, зрозуміли, що там робити нічого. І через три тижні наше село зрівняли з землею. Взагалі нічого не залишилось. Просто як бульдозером пройшли і зрівняли. 

Там у нас усе своє було. Ми навіть на базар їздили, продавали. Самі хліб пекли. У магазин ходили тільки за цукерками для дітвори. Все своє було. А тепер все йдеш на ринку купувати. Не вистачає ні грошей, нічого. Але головне, що живі. 

Найскладнішим було вивезти всіх своїх і своє майно. Ми переїхали спочатку до Бахмута - у нас там квартира є. А потім у Бахмут почало прилітати, ми і звідти з'їхали. Дружина і теща з дітьми виїхали 28 липня, а я вивозив усе 1 серпня. Всі в Полтавській області. Подруга запропонувала перебратись у Гребінку. Там у неї дім невеликий. А я поки у Мирнограді, тому що тут мої родичі. 

Як усе закінчиться, поїдемо додому, будемо все відбудовувати. Якось переживемо цю війну. Що раніше закінчиться, то краще буде. Відновимо усе до кордонів 1991 року!