Мені 57 років. Ми з чоловіком мешкали в селі Пришиб Ізюмського району Харківської області.

У перший ранок війни почули обстріли з боку траси, а потім побачили по телебаченню звернення президента. Так дізналися про початок війни.

Обстріли нашого села почалися 27 лютого. Ми виїхали в липні, бо більше не могли витримувати їх.

Вирішальним моментом стало те, що на обійсті сусідів вибухнув снаряд. Ми вчасно вибралися, бо коли відбувався контрнаступ, було ще небезпечніше.

Зараз мешкаємо в Полтавській області. Не працюємо. До пенсії ще довго. Дякуємо дітям за те, що допомагають, а також тим людям, які допомогли пережити зиму. 

У Пришибі залишилася наша земля і садок. Вони заміновані. Фактично ми зосталися без нічого. Не знаємо, як жити далі.