Наша сім'я знаходилася три тижні у сховищі під постійними обстрілами. Виїхали без нічого, тільки документи. Зараз винаймаємо житло у Запоріжжі. У чоловіка друга группа інвалідності - онкологія. Працювати не можу піти, бо чоловіку потрібна допомога.
Ми до останнього не вірили, що буде такий жах... Найстрашніше, що було - це літаки, яки нас бомбили та дивитися на замерзаючу дитину і розуміти, що нічим не можеш їй допомогти, ще відсутність зв'язку і незнання, що зі старшої дитиною, він військовий.
У Маріуполі нам не вистачало всього, особливо води і ліків. Кожен день, коли вдавалося вийти зі сховища, ми бачили палаюче місто... Ми виїжджали 15 березня під обстрілами, їхали через усе місто... Жах був повсюди, багато загиблих людей.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.