Я 24 лютого племінника хоронив, бо більше нікому було його похоронити. Вже бахкало - зі Старобільську було чути, як стріляли. Потрапило у будинок, в клуб, у школу поряд, училище розбило. Машина там залишилася, гараж, все в гаражі. 

Води, світла й газу не було. Поряд був котедж, 20 метрів від мого будинку чотириповерхового, - там була свердловина. Там чоловік сто з банками, відрами стояли з шостої години в черзі, набирали воду. 

З цегли я зробив мангал, ми їсти на вогні варили. Теж так… варимо, потім: раз – у підвал бігом. Осколки летять! Жах, що було.

У нас все розбите, відновленню не підлягає будинок. Я думав, що до переможного буду, але не вийшло. Наша квартира вигоріла, завалилося все, і ми виїхали у березні. Маршруткою вивозили нас на Краматорськ, звідти - на Київ. Ми приїхали, і через два дні в Краматорський вокзал вдарили так, що там і діти загинули. 

Мені 66 років, а я бомжую. «Гуманітарку» не дають продуктову, взагалі нічого не дають вже рік. Тут ми у слідчого писали заяву на житлову допомогу. Може, щоб якусь кімнату чи гроші на житло нам дали. Показували їм фото, і вони в жаху були. Кажуть, що загинули там люди. Два під'їзди впали – у нас був чотириповерховий цегляний будинок новий. 

Війна швидко не закінчується. Це ж один з найприбутковіших бізнесів. Воно вже Вітчизняну війну доганяє - тоді було чотири з половиною роки, ну а тут - вже три скоро. Сподівались, що ще у 2022-му закінчиться, потім чекали у 2023-му, а вже 2024-й. Швидше б воно вже закінчилося.