«Наша донька була у важкому психічному стані»

Ольга Сергіївна та її рідні пережили сильний стрес. Прямо біля їхнього будинку точилися вуличні бої. Виїжджали вони під обстрілами. Найтяжче все це сприйняла восьмирічна донька Ольги Сергіївни. Вона замкнулася в собі, нічого не говорила, а свій біль виражала через малюнки. 

Мені 41 рік. Я заміжня. У мене є восьмирічна донька і дорослий син, який навчається в  Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ. Ми з міста Пологи, що в Запорізькій області. Воно в окупації з другого березня. Сьомого березня ми виїхали звідти. Виїжджали під обстрілами. Ми чули автоматні черги, бачили, як летіла ракета. Поблизу нашого будинку йшли вуличні бої – паркан і дім пошкоджені. Ми пережили сильний стрес. Досі не можемо прийти до тями. Нам сниться війна. 

Наша донька була у важкому психічному стані. Вона не плакала, нічого не розповідала, а лише малювала. Зараз їй краще. Вона спілкується з іншими дітьми, навчається. Лише зі сном залишилися проблеми. 

Півроку ми з донькою були в Польщі, а чоловік з сином – у Запоріжжі. Зараз живемо разом, намагаємося покращити наші стосунки. Гонитва за грошима залишилася в минулому – тепер більше часу проводимо разом. 

Мене приємно здивувало, як до нас поставились у Польщі. Ми з донькою приїхали у Вроцлав. Там познайомилися з людьми, які знайшли мені роботу. Я працювала в дитячому садочку. За два місяці вивчила мову. Після повернення в Україну моє спілкування з поляками не обірвалося, і їхня допомога теж. Вони прислали нам свічки, ліхтарики й теплі ковдри. Регулярно телефонують. Я надсилаю їм світлини. 

Ми винаймаємо будинок. Завдяки волонтерам та благодійним організаціям маємо, що їсти. Віримо, що Пологи скоро будуть звільнені. Ми хочемо повернутись туди і подивитись, в якому стані місто й наш будинок. Там залишились наші котики, ми хочемо їх забрати. Дуже чекаємо, коли ЗСУ звільнять територію. Неподалік від Пологів живе моя мама. Вона не захотіла виїжджати. Ми підтримуємо її морально й матеріально. Дуже хочеться обійняти її, але поки що це неможливо.

Після війни ми збираємося повернутися в рідне місто, навіть якщо наш будинок не вціліє. Якщо не вдасться налагодити своє життя в Пологах, виїдемо в інше місто, але точно залишимося в Україні. Чекаємо позитивних новин, а тоді плануватимемо своє майбутнє. Будемо працювати на благо України.