Наталя з сім’єю ще у 2014 році бігла від війни, тепер сидить на місці. Від її дому в Широкиному залишились руїни. Наталя вже поховала чоловіка в Мирнограді і тепер спостерігає, як війна насувається все ближче

Вперше війна мене застала в 2014 році в Широкиному, це моя батьківщина. Спочатку мені хлопці, хто був у Широкиному з 2016 по 2018 роки, робили фото мого помешкання. А у 2023 році мені мешканці села прислали відео, де від моєї хатки залишились самі руїни, пів стіни і купа сміття. 

Мешкаю я зараз в Мирнограді Донецької області. Всі обстріли ми перенесли - з 28 грудня до 17 березня, коли КАБ скинули на будинок. Дякувати Богу, що я поруч знаходилась, а не в тому будинку. Наш квартал весь у руїнах. Нас протягом трьох місяців кожен день, кожну ніч бомбили. Я в фейсбуці вела сторінку нашого Мирнограду - викладала все для історії. Може, це жахіття колись і закінчиться, а в серці воно залишиться і нікуди не дінеться. 

Родина з нашої роботи намагалась виїхати у Дніпро, бо донька була вагітна. І от, в Покровську на мосту в їх машину сталось пряме влучання: загинули мама, донька вагітна і зять.

Ми все життя тягнулись, щоб хоч якось покращити життя. Моя мама в Широкиному  жила, потім я підхопила після її смерті клаптик землі. Тепер там руїни. Тут я живу і молюсь кожен день. Жахіття скрізь. Ми сидимо, як миші, і боїмось. Вся Україна палає. Куди нам бігти і за що? 

Волонтери і благодійні організації надають нам гуманітарку. Ліки купуємо за свої кошти. Світло у нас вимикають по графіку, як по всій Україні. Вода з 2014 року була, щось працювало, коли відремонтовували. Потім наша військова адміністрація знайшла альтернативний спосіб: зробили якісь споруди, і згідно з графіком три дні на тиждень нам дають. Як щось руйнується після прильотів, ми й по два тижні були без води. З 2014 року вже собі свердловин нарили. Влада нам постачає і працює, як може, але не все в їхніх силах. 

Ми не можемо спокійно говорити, спокійно відпочивати. Вночі приходять панічні атаки. Мирноград практично кожен день обстрілюють, ще й поруч Покровськ. Вночі не спимо, а на ранок починаємо дивитись, де є руйнування. 

У 2022 році було більше паніки. В нас залишалась п’ята частина населення. У 2022 році чоловік не витримав все це, серце схватило… Я його поховала і нікуди не виїжджала. Зараз люди, виїжджали, вже повернулись, бо ніхто нікого не чекає. Скрізь потрібно платити. Тут вороги залишаються, ніхто їх не відмінив. 

Одна мрія - очікую тільки миру, щоб він скоріше настав. Щоб наші діти не тряслись. Біля мене внук постійно питає, чи я чула, що бахнуло. Ми казали, що це збивають, що це ППО працює. Ми ще жодного разу дитині не казали, що це поруч впало.