Історію подано мовою оригіналу

Мені 51 рік, у мене чоловік і двоє синів – 26 і десять  років. Працюю я в реабілітаційному центрі у Дружківці реабілітологом.

Перший день війни запам’ятався жахливим. Вибухи шокували. Наш дім ще у 2014 році постраждав від касетної бомби. Ми тоді виїжджали на пів року. Не знали, куди їхати, але, слава Богу, влаштувалися і прожили пів року. Ми були в Смілі Черкаської області. Потім повернулися, і я знайшла роботу.

Зараз дитина молодша онлайн навчається - сама залишається вдома, коли я на роботу йду. Із Божою поміччю ми долаємо психологічні проблеми. Хотілося б миру, щоб діти навчалися, щоб ми повернулися до мирного життя.