Я з двома доньками жила у Маріуполі. Старшій було шістнадцять, молодшій – тільки чотири роки. Їх тато помер від раку за півроку до війни.

В наш будинок влучила авіабомба. Його більше немає. Зовсім. І ми нічого звідти не взяли.

Коли волонтер нас вивозив, у дітей сталася сильна істерика. Дякувати лікарям у Запоріжжі, вони нам дуже допомогли і дали препарати на весь курс лікування. Зараз ми перебуваємо у Вінниці і не знаємо, як жити далі.