Я прийшла на роботу в дитячий садок, а там всі майданчики порожні, немає діточок, назустріч іде Наталочка з татом, кажу:" А ви що, захворіли, що повертаєтесь?"

А тато її каже: "не працює садочок, війна почалася..."

Спочатку труднощі були тільки морального плану, почали виїжджати сім'ї з дітками. Потім в нашому п'ятиповерховому будинку залишились лічені сім'ї, старенькі люди, яким не було куди їхати. Потім почалися обстріли, розбиті домівки, магазини, багато руйнувань зазнали пам'ятки культури.

Моє рідне місто Бахмут перетворилось на купи уламків.

В Бахмуті вимкнули газ в кінці травня, потім були проблеми зі світлом. Почали закриватися і виїжджати магазини, аптеки, супермаркети. Не робив транспорт, ходили люди пішки.

Коли зруйнували міст через річку Бахмутку, прийшлось переходити по настилам, щоб потрапити в центр міста. Нам привозили безкоштовно хліб і гум.допомогу.

Мій син служить у ЗСУ, я тепер проживаю в селі в Дніпропетровській обл. Разом з сусідкою з Бахмуту ми ведемо домогосподарство, наші сини воїни, приїзжають по можливості. 

Роботи в селі немає. До війни я працювала помічником вихователя в дит.садочку більше 20років. Планую знайти роботу.

Були приємні моменти під час війни. Коли наш будинок завалився від авіаудару, ми вилізли з подвалу, нас повитягували за руки через отвір. Люди з сусіднього будинку перевели нас у свій подвал під обстрілами.

А тут у селі, куди ми переїхали в той день, чужі люди прийняли нас ,як рідних і допомогають у всьому.

Є одна маленька річ, яка нагадує мені про початок війни -це осколок , який я знайшла в дорожній сумці з речами, мабуть вона мене врятувала від поранення.