Лариса Іванівна з дітьми і мамою виїхала в Польщу, однак через деякий час сім’я вирішила повернутися в Україну, незважаючи на те, що їхній будинок пошкоджений.

Ми з міста Гуляйполе. Зараз розуміємо, що жили добре, працювали. Раніше чогось не вистачало, але тепер збагнули, що то було інше життя, хочеться його повернути.

Перші три дні сиділи в підвалі. Потім я з дітками і мамою поїхала в Польщу. Побули там пів року й повернулися в Запоріжжя.

Росіяни якось дійшли дуже швидко до нас, ми цього не очікували. Якби були тільки дорослі, можливо, ми б і залишилися, але маленька дитина спонукала нас виїхати. Мій брат взяв у Запоріжжі машину в оренду і приїхав по нас. Збиралися під обстрілами: кинули в машину валізу й поїхали.

Коли були вдома, проблем з їжею і водою не було. Якщо чесно, не дуже й хотілося їсти, просто змушувала себе, тому що я дитину годувала ще грудьми, але вона відмовилась від усього.

Була страшна істерика, звісно, і шматок в горло не ліз, тому що страх настільки переважав, що не хотілося нічого.

Наш будинок понівечило від прильоту неподалік.