В перший день війни, це був ранок, ми спали... але задзвонив телефон, де родичі з Харкова повідомили, що почалась війна. Нажаль, для нашої сім'ї це вже друга війна. Перша війна застала нашу сім'ю ще в 2014 році. Тоді ми жили в Донецькій області.

Наш будинок і все,що ми мали було зруйновано.

Ми переїхали жити в м.Запоріжжя.  В 2022 році коли почались вибухи в Запоріжжі, ми вимушені були переїхати в більш безпечне місце. Зараз ми знаходимося Львівській області. 

Спочатку дітині нічого не говорили, але коли почалися вибухи, дитина злякалася... тиждень ми жили в бомбосховищі школи, яка була поруч.

Найстрашнішим був день, коли ми вимушені були покидати рідну домівку, це евакуаційний потяг до Львова. Ти просто їхав і не знав, що нас там чекає.

Були проблеми психологічного характеру. Спочатку це було не розуміння, де ти ... спокою не було... безсоння дуже довго.

При повітряній тривозі ми вскакували і збиралися.. стрес, сльози, страх, а що далі, скільки чекати.. морально було важко вислуховувати, що ми не на тій мові спілкуємося, було всяке..

В тому містечку, де ми знаходимося, були і є проблеми з гуманітарною допомогою...нажаль, місцева влада зробила все, щоб її не було.

Нам допомогли сусіди, знайомі... реєструвалися онлайн на допомогу.