«Нас знайшли і взяли у полон разом з дітьми»

Жахливі події вдома вимусили родину Анастасії рятуватися втечею за кордон заради життя дітей.

До війни ми були щасливої сім'єю - я, чоловік і дві донечки. Був приватний будинок, не зовсім новий, проте свій.

У перший день війни, як почали бомбити, ми побігли до нашого погребу. Трохи облаштували його, сховалися з дітьми. В пам’яті назавжди залишилося, коли орки нас знайшли і взяли у полон. Тримаючись з чоловіком за руки і тримаючи дітей, ми думали, що нас ведуть на розстріл. Мене душили сльози, я не могла сказати ані слова, тому що сильно боялася за дітей.

Ми були в погребі десять днів перед тим, як нас взяли в полон і перевели в підвал дев'ятиповерхівки. Тримали нас там взагалі без їжі. І одного ранку ми вирішили бігти – я, чоловік і діти: молодша чотирирічна дитина з інвалідністю у ньго на руках, старша, одинадцятирічна Ксюша, зі мною. Нам вдалося добігти до нашої армії, і волонтери відвезли нас до Львова. Там ми були місяць, відновлювали документи, які забрали орки, разом із грошима і телефони.

Потім ми виїхали до Польщі. Чоловіка випустили, бо у нас дитина з інвалідністю, і в мене є група інвалідності. Згодом полетіли на Кіпр, бо тут єдині родичі.