Ми багатодітна родина з Луганської області з міста Сєвєродонецьк. З 24.02 у нас почалися обстріли. Зібравши речі, ми майже постійно жили в підвалі. Чоловіка з нами не було, бо він військовий. Як тільки з'явилася можливість, ми з дітьми одразу з підвалу і тільки з документами виїхали з нашого міста. Зараз мешкаємо у Львівській області. Чоловік на війні, на передовій. Майже без зв'язку з ним. Діти дуже за нього хвилюються, слідкують за новинами. В місті залишився батько чоловіка. Але загинув, ми навіть не знаємо, як саме і де похований, бо домовлялися про це дистанційно.
Було дуже страшно. Наше місто обстрілювали градами. Думали, що підвал не витримає. Бачили поранених, які прибігали до нас сховатися під час обстрілу. На вулицях бачили трупи людей. Це було жахливо. Думали, що ніколи звідти не виберемося. В місті майже одразу перестали працювати банкомати і банки. Багато магазинів і аптек зачинилися. Не було можливості нічого купити. Нас у підвалі було багато, тому кожен ділився чим міг.
