Мені 74 роки. Живу в Олександрівці Слов'янського району, зараз на пенсії.

Нас тут дуже бомбили, тому син забрав мене до себе. Він недалеко жив, мене до нього сусід підвіз. Я місяць побула в нього й повернулася, а він поїхав до Києва.

У нас все є: і їжа, і вода. Іноді світла не було, але зараз все добре.

Як десь щось стріляє, я тікаю в хату. На вулиці не сиджу і по вікнах не виглядаю.

Мрію, щоб не було війни, щоб з рідними спілкуватися. А так - усі роз'їхалися. ні з ким не спілкуюсь.