Світлана з родиною в Німеччині. Окупанти зайшли в Енергодар і люди, рятуючи життя, змушені були залишити свої домівки і робочі місця

Ми з міста Енергодара. Я працівник АЕС. У мене є чоловік і сімнадцятирічний син.

Коли почалася війна, ми з чоловіком були на відпочинку в Трускавці, а син був удома. Ми тоді якраз завезли нові меблі і поїхали на відпочинок. Тиждень ми там побули, як зателефонував син о четвертій ранку і сказав, що почалась війна. Я не могла в це повірити.

Потім син розповідав, як окупанти зайшли в місто, як люди стояли в черзі по хліб та молоко. Ми зібрались і поїхали до Дніпра. В окупований Енергодар не ходив транспорт. Ми записались до волонтерів в чергу на тиждень, щоб проїхати додому. Коли потрапили додому, повернулись на підприємство, працювали.

Дитину вивезли до Запоріжжя, потім - у Дніпро. Першого вересня, коли почався обстріл, чоловік сказав, що нема що робити в окупації, - треба їхати з волонтерами на підконтрольну Україні територію. Ми вирішили їхати за кордон.

Купили квитки до Львова, потім до Німеччини. Тут допомагаємо землякам. Все, що у нас було, лишилось в Україні. Саме головне, щоб близькі були цілі і щоб домівки не постраждали, щоб ми могли повернутись.

Син на третьому курсі навчався в коледжі, довелось кинути навчання. Тут ми чекаємо на курси з вивчення німецької. Часу і засобів для цього нема, телефон розбитий ще з Енергодара, інтернет не завжди є. Зруйнували наше життя, але ми не здаємось. Все буде Україна!

Шокувало, що люди в XXI столітті дійшли до війни, руйнують міста. Нам довелось залишити квартири, щоб хтось поселився в наші домівки. Ніхто не знає, що буде далі. Моя колега, сусідка, отримала поранення уламком снаряду.

З роботи я не звільнялась, сподіваюсь, що повернусь у своє місто і буду працювати далі. Я у відпустці зі збереженням заробітної плати під час війни.

Війна може скінчитись лише тоді, коли люди згадають, що вони люди. Раніше це неможливо. Я мрію про хороше майбутнє, але насправді свого майбутнього я не бачу. Мрію, що ЗСУ переможе, ми повернемось і будемо святкувати перемогу. Ми пересилаємо гроші на ЗСУ, речі з Європи. Чим можемо, всім допомагаєм. Нам допомагають – ми допомагаємо. Зараз воює кожен українець на своєму місці.