В перший день війни ми збирали дітей до школи. Нам зателефонували, сказали, що почалася війна. Ми там побули два місяці, поки не почали бомбити місто, і виїхали 17 квітня.

Психологічно дуже тяжко: нормальна людина від війни страждає. І депресії були, і стреси. Все шокувало, а за дітей найбільше переживала. 

Як вночі почали бомбити Оріхів, то нас племінник вивіз на машині. В комендантську годину дозволили нам виїхати. В Запоріжжі, тут слава Богу, нам допомогли. 

Тепер ми без свого житла. Це дуже боляче. Треба звідти евакуювати бабусю моєї невістки - вони зараз туди поїхали забирати. Тваринки наші там залишилися - їх там сусідка годує, син їздить.