Олена Георгіївна до останнього сподівалася, що воєнні дії незабаром припиняться. Разом із чоловіком два тижні жили у сховищі школи, але її зруйнували. Героїня згадує, що було дуже важко спостерігати, як при свічках гралися і малювали діти. Зараз у місті багато руйнувань, повертатися родині нікуди – у них нічого не залишилося.
.png "«До цих пір трусимось, як бомби вибухають»")
.png "Імена")
