«Нам зруйнувало будинок: дах побитий, вікна побиті»

Мені 54 роки. Я мешкала у Дергачах на Харківщині. Ми до останнього були. Тут і літаки літали, і ракети, але ми не думали покидати свій дім. 11 березня у нас на вулиці прилетіла ракета - розбила трансформатор, і буквально через пів години нам зателефонували, щоб перекрили крани, бо вдарили по газовій трубі. Ми залишилися і без газу і без світла. Ніч вдома переночували і рано-вранці виїхали.

Син нам зняв квартиру у Світловодську. Ми виїжджали разом з моїми батьками. Батька тільки з лікарні забрали 21 лютого. Він після інсульту ще й ковідом перехворів. Дуже важко було. Ми мешкали на окраїні, де росіяни намагались зайти в Дергачі. Хлопці наші молодці, не пустили. Розбили їх недалеко від нас.

У нас тут на окраїні різні підприємства. ПапаКарло виготовляли якісні двері не тільки в Україну, а і за кордон. На підприємстві Пчілка робили інвентар для бджолярів. Їх ракетами обстріляли. Мій чоловік виносив сміття у дворі і бачив, як російський літак випустив п’ять ракет.

Десь о четвертій ранку ми прокинулись від гуркоту. Вскочили, підбігли до вікон - там горіло щось. Донька з північної Салтівки зателефонувала і сказала, що до них перших прилетіла ракета. Чоловік поїхав на роботу і там дізнався, що війна. Ми сильно перелякались. А потім вже почалось: над нами літали літаки і скидали бомби.

Я до останнього не хотіла покидати домівку. А 11 березня у нас тут був просто ад. Сиділи у будинку і страшно було визирати на вулицю. Те, що ми виїхали, воно і на краще, бо нам зруйнувало будинок: дах побитий, вікна побиті. Дякуємо благодійній організації, що нам допомогла і дах полагодити, і вікна, і стелі у трьох кімнатах.

У Світловодську помер мій батько, і після цього у матері порушився психічний стан. Я бігала по лікарнях, а вона сиділа з ним. Він помер у неї на руках. Потім вона серед ночі вставала кудись іти. А у мене в самої хворе серце, я стою на обліку у кардіолога. Я зателефонувала чоловіку. Він приїхав і нас забрав. Мені все одно було, стріляють тут чи ні, але фізично я вже не могла. Воно і зараз тут неспокійно, періодично обстрілюють. Важко, страшно. Але ми витримаємо і надіємось, що перемога за нами. Ми живемо надією. Я дуже вірю і надіюсь, що у наступному році ми будемо святкувати перемогу. Що все буде добре. Наші хлопці і дівчата роблять неможливе. Вони - наші герої.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/