Галандій Поліна, 9 клас, Ренійська філія №1 ОЗРЛ №1 РМР

Вчитель, що надихнув на написання есе - Вакарь Олександра Євгенівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

У день початку війни людия, які жили в маленьких містечках та селах,не вірили в те, що відбувається. Розгубленість охопила Україну. Але одразу зрозуміли ті, хто прокинулися під дуже гучні прильотів,звуків  сирен,а також обстрілів. Не обдумуючи, зібрали документи, деякі речі та поїхали з України.

Старі люди, які ще пам'ятали Другу світову війну,а також розпад СРСР, згадали відчуття руйнування всього навколо.

Проте страху свого, всі стали сильними,  патріотами держави, і за своїм бажанням люди пішли на війну та у волонтерство. В цей час виділяли найбільші суми грошей на боєприпаси,а також на техніку. Прості люди, які лишились всього,віддавали свои гроші в Україну. Зірки інтернету підтримували країну також грошима не маленькими.

Всі вірили у владу, і в те, що ми витримаємо всі випробування.

Так і пройшов рік жахливій війни. Другий рік…. Стрімко та надія, а також віра в перемогу  покроково, з черговою проблемою, згасали. Відключення світла додали поганого настрою, але ж люди пристосувались і до такого життя. Зробили собі так, що і без електроенергії було комфортно та прагнули до кращого життя .

Діти та школярі звично бігають по підвалам, і сидять там багато годин. Через це падає рівень навчання, та батьки вчителі сприймають таке, як норму військового часу.

Під кінець 2024 народ, здається, втомився боротися. Всі шукають кращого життя. Всі бояться смерті своєї та близьких людей. Воїни морально та фізично втомилися боротися. Але десь глибоко в собі знаходять сили. Мій емоційний стан такий, як і у всіх в країні зараз. Переживаю такі ж дні, моменти, як і інші українці. Робимо свої справи "на автоматі". Нещодавно під час небезпечної тривоги в мене навіть не було бажання дивитись в телеграмі новини. Бо вони стали вже звичними, і стало якось всеодно навіть на себе. Нам важко, бо емоції стали трохи згаслі, затупілі. Відволікаємося на свята, на інтернет. Донатимо на ЗСУ. І віримо в перемогу "на автоматі", але ще віримо.

Я сподіваюсь що війна закінчиться,і перемога буде за нами. Не буде мобілізування чоловіків,стресу,та життя в державі стане кращим.

Пройшло близько тисячі днів, і я втомлена, як і всі. Але ми готові пережити ще тисячу таких днів, і робити все для перемоги. Тільки би вона настала.