Мені 76 років, я щойно поховала чоловіка. Живу на одну пенсію. В перший день війни я біля чоловіка покійного була. Йому тоді погано було, він помирав. Важко тоді було.

У нас вода була весь час, газ також. Світло вимикали, але це можна перетерпіти.

Мої родичі в Донецькій області постраждали. Шкода людей. Втратили все нажите, тепер поневіряються. 

Дітей шкода, які гинуть ні за що, захищаючи нас. Племінника поранило в ліву руку. Віримо у наших хлопчиків, у те, що вони нас захистять і буде довгоочікувана для нас перемога.

Мені здається, що війна вже дуже довго йде. І коли вона закінчиться – не знаю. Дожити б те, що Бог призначив. Живемо для дітей та онуків.