«Нам потрібно було пройти близько шести кілометрів, щоб дістатися кордону»

Крамаренко Степан, учень 8 класу Ліцею "Educator" (онлайн-школа)

Вчитель, що надихнув на написання есе - Музиченко Наталія Іванівна

Війна. Моя історія

Я усвідомив, що почалась війна десь через годину, а не як більшість людей, тоді, коли прокинулись. Новини я тоді не читав, тому ранок для мене почався, як завжди. Я пішов на кухню й заварив собі чаю. Коли я почав збиратися до школи, до мене підійшла мама і сказала: «Сьогодні в школу не треба, ви на дистанційному навчанні». Спочатку я подумав, що знов почався карантин.

Після мого запитання «Чому?» я почув «Почалася війна». У той день я не займався навіть на половині уроків, бо після допису мера міста, у якому я живу, що можуть бути ракетні обстріли, мама забрала мене з уроків і сказала одягатися.

Всі ми були налякані, бо не знали, що робити, тому зібрали всі важливі речі: документи, їжу, гроші. Перші дні війни ми думали,  що це все швидко закінчиться. На другий день я дізнався,  що росіяни були десь на відстані 5-10 кілометрів від мого міста.

На сьомий день війни моєму батьку на роботі запропонували вивести мене та мою маму. Я погодився, хоч і не без сліз.

На наступний день ми поїхали на місце, де нас повинні були забрати на автобусі. Прощання, сльози - і ось ми вже в автобусі й обіцяємо собі, що пробудемо за кордоном не більше двох тижнів. Хоч і самі розуміємо, що це все затягнеться набагато більше. Перший день нашої поїздки був спокійний, без пригод.

На другий день, а точніше, ніч, я побачив колонку військової техніки у напрямку України й відразу здогадався, що це військова допомога й на душі стало спокійніше від розуміння того, що в нас, зокрема у моєї країни, є союзники.

Згодом, нам потрібно було пройти близько шести кілометрів, щоб дістатися кордону, коли ми йшли,  я бачив багатодітну маму з трьома дітьми, одне, з яких ще навіть не могло саме ходити. На паспортному контролі ми стояли майже годину. Після переходу кордону нас повезли до невеличкого готелю, де ми поїли та змогли погрітися.

Потім ми знову сіли до автобуса, і ми поїхали до готелю, в якому пробули півтора місяця. У цьому готелі я познайомився з новими друзями, з якими й досі підтримую зв'язок.

Пробувши там досить довго, ми переїхали на Західну частину України, і там ми були до кінця весни. Я дуже сподіваюсь, що війна скоро закінчиться, і кожна родина, кожна дитина повернеться до своїх домівок і буде жити в достатку, довго й щасливо!