«Нам нікуди діватися, тому так і живемо під розбитим дахом»

Я з міста Охтирка. Жила біля військової частини. Коли її бомбили, у моєму будинку вилетіли вікна, тому я переїхала до сина. Він також мешкає в Охтирці, але на іншій вулиці. 17 травня неподалік впала ракета – тепер на будинку сина пошкоджений дах. Коли йде дощ, він протікає. У нас немає коштів, щоб відремонтувати його. Нам нікуди діватися, тому так і живемо під розбитим дахом.

27 травня також був сильний обстріл, а зараз у місті тихіше. Світла й води до сих пір немає. Але це можна пережити. Нам дали обігрівач і гуманітарну допомогу.

Мене шокує те, що російська армія знищує нашу інфраструктуру. Були удари не тільки по військовій частині, а й по водоканалу, технікуму. Багато людей загинуло.

Я допомагаю нашій армії, як можу: ріжу тканину на сітки, в’яжу носки воїнам.

Невістка з дев’ятирічною дитиною виїхала ще в перші дні війни. Дитина злякалася обстрілів. Я віддала їм всі гроші, які в мене були, аби тільки вони вибралися в безпечне місце. Хочеться, щоб швидше закінчилася війна і вони повернулись додому. А ще хочу відбудувати будинок.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/